Минулого року десь у цей час ми на яхті бовтались посеред Балтійського моря, пливучи під вітрилами до Швеції. Було дуже холодно, так холодно, що прибувши у перше ж шведське місто, ми негайно купили по дуже теплій кофті у дорогущому шведському магазині. Таке саме у Польщі коштувало б удвічі дешевше, але холод у травні змотивував. Цього року травневу серію вихідних ми проведемо на Тенерифе – іспанському острові навпроти західної Сахари, головному острові Канарів.

Канари… звучало воно якось розкішно, далеко і недосяжно. Але так сталося, що  службова необхідність мене сюди привела, а тут уже виявилося, що це буде фактично відпочинок. Звичайно, я працюватиму, бо купа роботи, за виконання якої уже заплачено і нічого не можна відкласти, однак, на цей тиждень праця буде у дещо незвичних умовах,

про які спробую розказати, що зможу.  Людину яка мене запросила, вразило як я, не виходячи з хати, отримав для неї рішення суду про стягнення з її колишнього роботодавця 14 тисяч злотих. Причому цій людині не йшлося власне про ці гроші – їй було важливо показати роботодавцю, що вона не залишить без відповіді підлість. Я за допомогою профілю зауфаного подав позов до суду праці і за деякий час отримав рішення, яке мене і клієнта цікавило. Клієнт був заскочений, що так можна. Але менше з тим. Далі – про цьогорічні мандри у теплі краї

Як виявилось, Канарські острови, як і вся Іспанія – це нині місце, де громадяни Польщі та й не тільки, а віднедавна – і України з середнього рівня заробітками (я себе відношу до нижче середнього) купують нерухомість, у якій живуть влітку. А нині з огляду на події в Україні, розглядають це місце як таке, що розташоване на безпечній відстані від російських неадекватів.  Саме  такі люди нас запросили провести тут кілька днів травня. Перше враження від приземлення  – ідеальний клімат для здорового і тривалого життя. Однак, про це буде пізніше. Наразі розкажу про переліт, бо він викликав у мене стільки гострих вражень, що ними треба поділитися.

З одного боку, це чудово, що люди придумали літаки і що ними може літати навіть пересічна людина за невеликі гроші. З іншого боку, є проблемою, що ти у літаку можеш опинитися з асоціальним неадекватом, для якого дотримання дистанції, правил гігієни і культура спілкування – це абстракція. А ще, на мою думку, мусить бути якесь окреме відділення для дітей. Бо вони у літаку кричать голосно і безперервно і це є проблемою. Я розумію, що діти теж мусять літати, однак цю проблему авіакомпаніям ще треба певно якось розвязувати. Звичайно ж лоукост через свою дешевизну, збирає максимальну кількість неадекватів на квадратний метр і до цього треба бути готовим. Опишу неадекватів цього шестигодинного рейсу:

1 Російськомовний неадекват, який у автобусі, що віз до літака поводив себе як екзгібіціоніст і практично сперся на мою дружину. Довелося вирішувати цю проблему. Я лише спитав, чи він не екзгібіціоніст і про всяк випадок відгородив його від дружини рюкзаком. Така ж і дитина  у цього росіянина. На жаль усі росіяни дуже голосно говорять російською. І це є серйозна проблема. Чомусь усі інші говорять спокійно, так, щоб чув лише той, до кого вони говорять. І тільки росіянам треба верещати своєю мовою так, щоб чув весь літак. Росіян було занадто багато. Решта літака робила вигляд, що не помічає росіян, але з цим колись треба щось зробити авіакомпаніям. Думаю, найпростіше було б ввести обмеження на користування цією мовою у цивілізованих країнах. Бо це у нинішніх умовах звучить як голосно і смердючо перднути у ресторані під час романтичного побачення.

Другий сорт неадекватів – старі бабери,  котрі не шанують особистого простору інших, підсуваються в черзі так, що торкаються того, хто стоїть спереду, коли стоять у проході в очікуванні черги до туалету, можуть спертися на тебе і робити вигляд, що ти – меблі.

Третій сорт неадекватів – люди, котрі не миються перед поїздкою,  попри те, що від природи смердять на кілометр.

Ну і звичайно мами з дітьми… Стюард підходить і дуже легко заспокоює дитину. Мама не в змозі. Таке враження, що та мама спеціально десь там таємно лупить чи щипає ту дитину щоб вона верещала. З одного боку співчуваєш і мамі, і дитині. З іншого боку, ти мусиш якось це пережити. Я не приготувався. Треба сідати у такий літак з дуже потужними навушниками, котрі блокують доступ будь яких звуків. І це вирішить проблему. На жаль, проблему смороду неадекватів, котрі не миються, це не вирішує.

Окремо треба сказати про стюардів і стюардес. Це герої. Вони мають у літаку 240 потенційних неадекватів, котрі ставлять дебільні питання, роблять дебільні прохання і поводяться як дебіли.  Приклад візьму з себе. Я дуже стараюся, щоб моя присутність не створювала дискомфорту іншим. Але коли стюардеси проїздили з парфумами на візку, я, не подивившись, що вони везуть парфуми, а не їжу, попросив канапку. І стюардеса на це відреагувала ввічливим поясненням, що зараз вони будуть їхати з їжею, як проїдуться з косметикою, і тоді можна буде попросити канапку. А я б у цьому місці чесно людині сказав, що питання дебільне. Видно ж що везуть косметику… І моє питання було не найдебільнішим. Отже, персонал літака, який працює з пасажирами – це неймовірно стресостійкі люди. Герої.

Загалом, переліт був непростим саме тому, що я погано акустично приготувався.  Спробую перед поверненням купити навушники, які раз і назавжди вирішать проблему російської мови та верещання.

Ше один жлобський момент у лоукості – вони намагаються заробити на можливості парі сидіти поряд (доплата за місця поряд – 68 злотих) на додатковому багажі (доплата 250 злотих за валізу ) 250 злотих за валізу тільки в один бік було шкода. А 68 злотих за сидіння поруч з дружиною я не хотів платити принципово. Це жлобство, на мою думку, брати за це гроші, а ще більше жлобство – на це погоджуватися і платити. Ми все одно сиділи поруч, бо дівчина, котра сиділа поруч з дружиною, попросила її пересісти на місце хлопця, котрий сидів поряд зі мною. Можливо, такий спосіб заробляння лоукосту дає додаткові приводи до комунікації людям у часи, коли люди втрачають ці навички. Як бачита, на кожну річ можна дивитися з різних боків, залежно від настрою. Можливо, навіть верещанню дитини шість годин підряд можна знайти подібне виправдання. Я поки не знайшов, тому навушники перед поверненням куплю обовязково.

Сьогодні окрім приготування до понеділкового запису на відбитки,  впровадження фактур, наведення порядку з моїм робочим іксель файлом я ще планую подивитися на околиці, повчити трохи іспанську, поплавати у басейні поряд з моєю кімнатою і всіляко розважатися, щоб у Варшаву приїхати натхненним і повним енергії до нових звершень, До речі, уже коли ми виїхали, виявилося, що мені на 8 травня призначили огляд справ, про який я просив десь місяць фактично щодня. І я на цей огляд не потраплю, бо прилечу тільки 9. І про це теж треба буде поінформувати відділ справ іноземців.